Продолжение. Что значит верность в малом?
Когда Иисус раздавал таланты Мтф.25:14-29, то кто-то получил пять, а кто-то десять и они не отвоевывали один у другого талант. А в смирении, верно, обслуживали ровно столько, сколько получили. Хотя возможно амбиций было на большее количество талантов. Но каждый пошел окучивать то, что дали. И по верности тому малому, что дал Бог вначале, произошло умножение. Десять талантов не превратились в пятнадцать, а выросли до несравненно большего. До десяти городов. Был ли изначально у этих людей потенциал управлять десятью городами? Да! Но почему Господь не дал сразу, города, проверял на верность Ему и смирение трудится над тем малым, что имели. Смирение взращивается как раз через верность не значащему. В служении малому умирают амбиции.
Я помню как долго церковь, начатая мной, не умножалась. Ни молитвы, ни евангелизации не помогали. Это было не один год. Другие пастора свидетельствовали, а у меня ничего не происходило. Ковыряние в себе, также не дало плода. Но я в смирении оставался верным служению. И пришло умножение, о котором, я даже не мечтал. В церковь пришли, вельможи и т. д. Объяснить не возможно. Пришло умножение и все. Это подтвердит любой служитель, что Бог не даст или не умножит служение, пока не найдет, верность в малом, не значительном. Аминь!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
